Як одна родина відроджує в Україні лемківську культуру (відео)

27/01/2016

У звичайній львівській хаті (вул.Ранкова,16) діє єдиний в Україні, можливо, навіть у всьому світі, приватний музей лемківської різьби і писанки, який відкрився у 2009 році. 

Створив його Степан Кищак - зібрав понад 100 витвори 35 лемківських різьбярів.

"Я собі подумав: різьбярі вмирають, треба щось зробити, треба організувати музей. Так і сталося", – розповідає 88-річний Степан Кищак.

Доля лемківської пластики тісно переплелася з долею самого пана Степана, який походить із різьбярської родини.

У його рідному селі Балутянка різьбою займалися в кожній хаті, бо ж жили серед лісів і дерево було доступним матеріалом: "Різьба надзвичайно розвинулася серед лемків. У 1887 році наша частина Лемківщини належала польській графині Потоцькій. Вона побачила користь і заснувала школу різьбярів".

Після депортації чоловік опинився у Львові. Побачивши занепад такого улюбленого ремесла, після війни організував цех різьбярів при артілі імені Лесі Українки. Цех об’єднав різьбярів-надомників і став поштовхом для розвитку лемківської різьби в Україні.

Іншу частину музею складають писанки дружини пана Степана – Терези Кищак.

Як різьбярство було спадкоємним серед чоловіків, так від мами до доньки лемкині передавали писанкарство.

"Малою я бачила, як мама писала дуже гарно писанки. У нас у кожній хаті жінки писали писанки", – каже пані Тереза.

Подружжя Кищаків повернуло до життя не лише лемківські писанку і різьбу, а й пісню. Вони були серед ініціаторів і засновників хору "Лемковина".


Вибір редакції
Більше відео
Коментарі