Від талановитого футболіста до вправного бізнесмена

23/03/2014

У спортивних колах Тернопілля директора мережі магазинів «Спортовець» Зіновія Літинського добре знають передусім тому, що усім потрібна продукція, яку, власне, і поставляють його торгові заклади. А це – найрізноманітніші товари спортивного призначення, без яких не обходиться жодна загальноосвітня чи спортивна школи, вищі навчальні заклади, товариства, клуби та команди з усіх видів спорту. Натомість про те, що у молодості Зіновій Іванович був надзвичайно вправним футболістом, відають здебільшого люди старшого покоління, які ще пам’ятають віртуозну гру форварда Літинського.

Грав за ленінградський «Зеніт»

Штрихи до портрета. Свій спортивний шлях Зіновій розпочав доволі рано. Народившись в 1956 році у Тернополі, він ще у шкільному віці мав змогу відвідувати футбольну секцію місцевої ДЮСШ під керівництвом найпопулярнішого у той час дитячого тренера Зеновія Петровича Савіцького. Уже в дев’ятому класі хлопець виступав за збірну команду школярів України (до речі, єдиний з Тернопільщини), а через рік у її складі взяв участь у тодішній всесоюзній учнівській спартакіаді, яка відбувалася в Азербайджані. Там і отримав запрошення вступати на навчання у Ленінградську лісотехнічну академію, яка славилася своїми спортивними традиціями. Коли вже був на третьому курсі цього вузу і водночас виступав за студентську команду, здібного футболіста запримітили фахівці із популярного ленінградського клубу «Зеніт».

- Це був 1979 рік,- пригадує Зіновій Іванович. – Наша студентська збірна виступала на першості міста. Я грав на позиції нападника і, мабуть, мої дії на полі сподобалися тренерам «Зеніта», які й запросили у дублюючий склад команди. Через кілька днів відправився на календарну гру у Москву з ЦСКА, який тоді лідирував у турнірі. І вже у дебютному матчі зумів забити гол у ворота армійців. Після цього став повноправним гравцем колективу. Тоді очолював дублерів знаний фахівець Павло Садирін, а головним тренером «Зеніта» був Юрій Морозов.

- І довго довелося виступати в складі ленінградського клубу?

- Більше року. Провів чимало вдалих ігор вже у дебютному сезоні. Особливо запам’яталася гра, яка відбулася наприкінці 1979 року проти дуже сильного тоді єреванського «Арарата». Виступав в «основі» команди поряд з такими знаними майстрами шкіряного м’яча, як Голуб’єв, Желудков, Ларіонов, Климентьєв та інші. Звісно, це були незабутні миттєвості і, здавалося, вони триватимуть завжди. Але у футболі, на жаль, ніхто не застрахований від травм. У 1980–му поїхав разом із «Зенітом» на тренувальні збори і в одному з контрольних матчів травмував ногу, після чого змушений був тривалий час лікуватися. На жаль, ця травма не дозволила закріпитися в основному складі «Зеніта».

Після другої травми – Якутія, Сахалін…

- Відтак, мабуть, довелося повертатися додому?

- Не одразу. Надійшло запрошення від ярославського «Шинника», який був лідером зони у турнірі команд першої всесоюзної ліги. Мені запропонували доволі вигідні контрактні умови, згідно з якими мав би добру зарплату і квартиру. Попередньо я погодився і вже навіть побував на місці нового працевлаштування. Правда, сталися непередбачувані обставини, які й завадили моєму переїзду у Ярославль.

Штрихи до портрета. Перед тим, як підписувати контракт з новим клубом, Зіновій приїхав у Тернопіль. Думав, не надовго, але сталося так, що затримався на значно триваліший період. Саме у цей час юнак познайомився із своєю майбутньою дружиною, розлучатися з якою не захотів навіть заради значних матеріальних благ. Але потрібно було десь продовжувати свою футбольну кар’єру. Якраз у 1981 році чергову спробу відродити на Тернопіллі великий футбол робила «Нива», яку очолював тоді знаний футболіст і тренер Володимир Прошкін.

- Власне, Володимир Опанасович і запропонував мені виступати у складі новоствореного колективу,- продовжує розповідь Зіновій Іванович. – Тоді, пригадую, боротьба за місце в «основі» була доволі конкурентною. Але я стабільно грав за команду поряд із Володимиром Вингриновичем, Ігорем Яворським, Петром П’ядуном, і наша команда загалом демонструвала доволі результативний футбол. Та, на жаль, у той момент, коли перебував у зеніті спортивної форми, отримав ще одну складну травму. Ми проводили фінальний матч на кубок «Колоса» і за п’ять хвилин до його завершення, коли наша команда впевнено перемагала, у зіткненні з голкіпером суперника отримав складний перелом ноги. Мені зробили операцію, після якої понад рік довелося лікуватися. Думав навіть, що взагалі змушений буду попрощатися з футболом. Але хіба можна було відмовитися від улюбленої справи, коли тобі лише 25-26 років. Ціною неабияких зусиль мені все ж вдалося повернутися до активного футбольного життя.

- Мабуть, не так просто було працевлаштуватися після такої травми?

- На жаль, у рідній «Ниві», яка вже виступала тоді у майстрівській лізі, місця для мене не знайшлося. Правда, у цей же період неочікувано отримав вигідну пропозицію аж з далекої Якутії виступати на рівні всесоюзного турніру. Я погодився, але за умови, що поїду туди із сім’єю. Мені дали квартиру, а також призначили доволі високу на той час заробітну плату. Разом з дружиною та маленьким сином прожили у Якутії три роки. А потім наша команда повним фактично складом перебазувалася на Сахалін, де продовжували виступати на рівні другої всесоюзної ліги. Там грав аж до 1990 року. У цей час мені вже було 35-ть, а тому і вирішив завершити футбольну кар’єру. Відтак знову повернувся у Тернопіль.

Футболіст змінює професію

- І знову виникла проблема, що ж робити далі, чим займатися?

- Закінчив Ленінградську лісотехнічну академію, але працювати за спеціальністю не захотів. Думав іти на тренерську роботу, але у цьому теж не побачив для себе перспективи.

Штрихи до портрета. Подальшу долю вирішив випадок. Одного разу Зіновій поїхав у приватних справах в Туреччину. У Стамбулі йому потрапила до рук дуже гарна футбольна форма. Купив комплект і привіз у Тернопіль. Її одразу ж придбали. Тоді і вирішив: це моя справа. Поступово налагодив контакти з різними фірмами і почав поставляти на замовлення спортивну форму, спортінвентар. Невдовзі у будинку, де проживав, викупив підвальне приміщення, у якому й обладнав перший у Тернополі приватний магазин «Спортовець».

- Відтоді вже понад двадцять років займаюся улюбленою справою, – каже Зіновій Літинський. – Чим приваблює мене цей бізнес? Насамперед тим, що я не продаю, скажімо, горілчані чи тютюнові вироби, які шкодять людям, а займаюся постачанням спортивного інвентарю, завдяки якому вони оздоровлюються. Ще донедавна у нас було три магазини «Спортовець». Допомагає у роботі мій син, Тарас, який також грав свого часу за «Ниву», ФК «Тернопіль». Останнім часом, правда, займатися приватним підприємництвом стало значно важче, а тому довелося відмовитися від оренди одного приміщення.

- Скажіть, Зіновію Івановичу, на вашу думку, важче професійно займатися футболом, чи утримувати на плаву бізнес?

- Можу однозначно стверджувати, що в обох випадках треба ставити перед собою найвищі цілі і наполегливо іти вперед до перемоги. Ті бійцівські якості, наполегливість і працелюбність, які набув за багато років футбольної кар’єри, дуже допомагають мені в процесі бізнесових справ. Водночас саме тому, що мене люди добре знають як колишнього гравця відомих футбольних клубів, маю можливість ефективніше реалізовувати необхідні їм спорттовари. Особисті контакти у бізнесі – дуже вагомий чинник. Нині «Спортовець» забезпечує необхідним спортінвентарем не лише окремих покупців, а й навчальні заклади, спортивні товариства, клуби, команди області. Нашими послугами постійно користуються такі відомі на Тернопіллі футбольні колективи, як «Нива» та «Тернопіль», волейбольний клуб «Галичанка-ТНЕУ», баскетбольний – «Тернопіль», гандбольний – «Економуніверситет» та інші.

- Що можете сказати про перспективи спортивного бізнесу?

- Нині така ситуація, що дуже важливо принаймні зберегти те, що вдалося вже створити. На жаль, у той час, коли люди не мають достатньо коштів на придбання найнеобхіднішого, просто нереально сподіватися на суттєвий прогрес і в нашій справі. Цілком очевидно, що саме тому, аби жити краще та вільно, і вийшли українці на майдани відстоювати свою честь та гідність.

- В інтернетмережі прочитав, що ви займаєтеся благодійністю, зокрема забезпечуєте необхідним спортінвентарем дітей-сиріт, спеціалізовані школи-інтернати…

- Вже традиційно щороку до дня Святого Миколая навідуємося у сирітські дитячі заклади і даруємо лижі, санчата та інший спортінвентар. Вважаю це своїм християнським обов’язком, оскільки вихований в такому дусі.

- А свою спортивну форму, Зіновію Івановичу, намагаєтеся ще підтримувати?

- Періодично граю у футбол із такими ж як я ветеранами.

- Чи вважаєте себе щасливою людиною та успішним підприємцем?

- Гадаю, що у бізнесі зміг заповнити ту нішу, яка є корисною як для людей, так і для мене. У сім’ї також все гаразд. Виростили з дружиною хорошого сина, маємо двох онуків. І усім цим завдячую передусім Богові, який не оминув нас своєю ласкою. Хотілося б лише, аби в Україні був спокій і люди жили краще.


Джерело


Вибір редакції
Більше відео
Коментарі