У Музеї гуцульських старожитностей Богдана Петричука експонати можна відчути

03/06/2017

"Колекція у мене як у всіх музеях, але там не можна нічого чіпати. А у мене можна взяти в руки, потримати, роздивитися і відчути".

Колекціонер та дослідник гуцульського строю Богдан Петричук живе у колоритному с.Бабині (Косівський район, Івано-Франківська область) пише reporter.if.ua. Зі шкільних років чоловік почав збирати музей гуцульських старожитностей.

Тут можна побачити: лави, скрині, посуд (горнята, глечики, кахлі, куманці – з діркою всередині. Їх накладали на руку і на весіллі розкладали по столі з горілкою чи вином), ікони, капелюхи, вішаки з вишиванками (понад 100 сорочок) та іншим гуцульським одягом. Окрім сорочок, є хустки, пояси, сердаки, кептарі, ґуґлі, прикраси, кераміка, книжки  - все, що характеризує галицьку Гуцульщину.

Особливої уваги заслуговують розписані тарілки, які "вішали на сволоках для краси, а їли – з дерев’яних і глиняних. На щодень були прості – без малюнків чи з незначними, бо полива від температури і миття вилущується. Такі тарілки тримали в мисниках – шафах". Також є стос великих декоративних розмальованих тарілок середини XIX століття (свого часу Богдан за сім тарілок віддав майже 2000 доларів США).

Більшість предметів колекції з Косівського та Верховинського районів.

"Камаші – чоловічі обмотки на ноги. Досить рідкісна штука. Я їх збираю вже 10 років. Йдуть парами. Їх одягали до черевиків. На голову маю перемітки – архаїчні елементи одягу з XIX століття, які використовували на весіллях. Пізніше їх замінили хустки", - розповідає Богдан.

Першими в колекції були домашні речі. Показує хрест середини XIX століття, знайдений в хаті прадіда.

Богдан відтворює зразки тих старих вишиванок, яких мало лишилося, чи на замовлення. Залежно від сорочки, складності техніки та кількості візерунку її виготовлення може зайняти від декількох місяців до півроку.


Вибір редакції
Більше відео
Коментарі