Тернопільчанка повернулася зі Штатів на Батьківщину

07/06/2014

Ольга Монастирська – молода співачка з Тернопільщини, яка встигла побувати режисером на телебаченні, пожити декілька років в США, народити синочка і в якийсь момент круто змінити своє життя. Біографія жінки цікава і незвичайна.

Співачка покинула Америку і вирішила повністю присвятити себе пісенній творчості. Попри складну ситуацію в країні, Ольга любить Україну над усе, адже може в будь-який момент повернутись в Америку, але каже, що черпає сили лише від рідної землі. В усьому бачить лише позитив і передає його через свою творчість. За короткий період часу пісні співачки стали справжніми хітами на місцевій радіостанції „Ух-радіо”, їй пишуть листи і подяки, а пісні замовляють для вітань на радіо і просять побільше їх ставити в ефір. Ольга Монастирська розповіла про зміни в своєму житті, погляди і переконання. Каже, що на все воля Божа і потрібно не боятись змін

- Для мене несподіванка те, що я стала співачкою, бо я була режисером телебачення. Потім я вийшла заміж, народила синочка і якийсь час жила за кордоном, там я брала участь в музичному конкурсі авторської пісні і цей конкурс мене наштовхнув на подальшу діяльність. Це був конкурс на авторській гімн футбольної команди Сonnection в США. Мені треба було написати слова і музику. Проводила конкурс газета «Українське слово» в Чікаго, українська діаспора спільно з футбольною командою організували його. Я подумала, що зможу взяти участь, бо до цього часу писала вірші, мене підтримав Олександр Хрипливий, це колишній учасник гурту „Світозари”, бас-гатарист, він зараз працює на радіо в Чикаго і також є бас-гітаристом гурту "Рандеву".

Щоби ввійти в атмосферу, я їздила спеціально на гру цієї команди. Там було багато вболівальників, всі кричали: "Наша команда переможе". В мене появився такий настрій і вже дорогою додому я написала цю пісню. Ми зробили аранжування, подали цю пісню, футболісти були задоволені і таким чином я перемогла. Це було великою несподіванкою, але мене багато хто підтримував. І чоловік, і мої друзі, вони казали, що я можу.

Перемогла цей конкурс в 2010 році, а в 2013 вийшов перший альбом. За цей час я повернулась на Україну, в мене вже багато було записано пісень, ніколи не думала, що Америка примусить мене ще більше полюбити Україну. Ні, там все дуже добре, наша діаспора зберігає традиції, у вишиванках ходять, але мені дуже бракувало нашої землі, від якої я черпаю енергетику. Я ніколи не забуду, яка в нас прекрасна природа, навіть в піснях в мене часто ця тема. Я народилась в Микулинцях. І там дуже гарна мальовнича місцевість, хороший, гарний великий ліс, річечка тече, в мене там все дитинство пройшло і я так завжди дуже хочу написати про ту красу українську. Альбом «Мамина калина» уособлення цього всього.

Америка на мене позитивно вплинула, хоч я думала, що це крах творчості. Я тільки отримала диплом, одразу виїхала в Штати. Дуже розчарувалась в тому, як себе можу реалізувати. Працювала тут паралельно на телебаченні в Тернополі, а там потрібно було вчитися наново, зробити всі кроки, щоби завоювати авторитет. Я зустріла знайомих людей з Тернополя, які допомогли мені в цьому. Я приїхала не просто так, в Україні було написано дві пісні. Одна з них – для моєї сестрички в день весілля, це „Самба на Тернопіллі” (сестра танцювала латино-американські танці), яка входить в альбом перший, вона була написана в Підгайцях. Я взяла це в Штати, дала послухати Сашку Хрипливому. Також брала участь в Фестивалі Ukrainian Days Festival, це було в 2007 році і відтоді в мене розпочалась творча кар’єра співачки.

Публіка – наша українська громада, вони підтримували мене, запрошували на різні концерти, хотіли, щоби я співала побільше таких пісень, багато було публікацій в газетах і ротація на „Незалежному радіо”. Говорили: українська співачка, тернопільська, і я подумала, а чому б і ні. І я зрозуміла, що це вже не моє бажання, це все з волі Божої, Він поблагословив мене на це, щоб я стала співачкою, щоби я поїхала кудись, поміняла напрямок.

Всі тексти пісень написала я сама і дуже цим пишаюсь. Всі пісні, це, можна сказати, моя невеличка сповідь слухачам, які можуть багато дізнатись про мене.

Я бачу цей світ дуже тонко і мені хочеться дуже передати, яка гарна наша Україна, тому я пишу пісні про наших прекрасних дівчат, хлопців, про нашу ментальність, про наш Тернопіль, я дуже його люблю.

Мені інколи дуже важко відкритися. Є деякі пісні, то така собі інтимна лірика, є багато тематичних пісень, там відображено багато мого ставлення до певних тем, з цього можна вже навіть зробити певний висновок, скласти якусь мою біографію, яка я людина насправді, який в мене характер. Але, поряд з тим, мені приємно, що пісні зачіпають людей, що вони стають популярними. Я бачу це в подяках і відгуках, бо багато їх надходить.

Інколи відбуваються певні зміни. Більше писала пісні на тему України, з українським мелосом. А потім я змінила більше стиль до популярної музики. В мене було більше пропозицій, щоби я писала для молоді, бо я писала про маму, про батьків, про сестричку. І я подумала, що треба щось ще таке, щоби можна було потанцювати, пожартувати.

Завжди виконавці повинні мати свій стиль, але мій стиль в тому, що я постійно змінююсь. Зміни відбуваються в залежності від середовища. От в садочку почали проявлятись творчі здібності, а в школі вже була тихою. В школі думала, що буду художницею. З дитинства займалась музикою, але згодом сталась справжня трагедія – в Микулинцях закрили музичну школу. Знову проявила себе активно в училищі, у виші.

Зараз у мене близько трьох сотень пісень. Проте, записано надто мало, деякі подарувала, деякі співають інші виконавці, бо пісень справді є багато, я ж всіх не заспіваю, тому рада, якщо їх виконують інші.

Професію режисури обрала свідомо, я любила писати вірші, оригінальні сценарії, була постійно активісткою, в мене два червоних дипломи, бо любила цей факультет. Пісня завжди йшла паралельно з моїм життя, якось ненав’язливо.

Багато вчилась, хотіла собі довести, що щось можу. На телебаченні треба було вчити все спочатку, бо в мене була впевненість, що я все знаю, але режисура на телебаченні відрізняється від театральної. На телебаченні хотіла собі довести, я повинна навчитись і вміти все і влитись в колектив.

Я була режисером ми їздили на події, на концерти, бувало: сиджу в пересувній телевізійній станції, на сцені хтось виступає, а я думаю, що перебуваю не там, де маю бути, хоч робота мені дуже подобалась.

Той, хто не падає, ніколи нічого не досягає. Коли є злети і падіння ти починаєш радіти успіхам. От скільки треба конкурсів, щоб довести, чи ти чогось варта? Думаю, достатньо уваги слугача.

Пісня „Мамина калина” – це була однією з найперших моїх пісень. Написана в Штатах, але коли я повернулась на Україну, то в моєї мами був День народження, і я хотіла зробити їй подарунок, а мої батьки дуже співочі, творчі люди. Матеріальні якісь подарунки не дуже важливі. Тому я вирішила зробити сюрприз: написати пісню і зняти кліп. Оскільки я працювала на телебаченні і в мене є певний досвід роботи, то ми вирішили це зробити спільними зусиллями. Це стало поштовхом. Тоді я ще не думала, що можу стати співачкою, для мене це було вперше, але вже самі глядачі вселили віру, що я повинна працювати. Потім з’явились інші пісні.

Я мрію про великий концерт, дуже до нього готуюсь. Я думаю, що людина має починати з чогось маленького і завойовувати авторитет в тих місцях, де народилась. Насамперед це Микулинці, Теребовлянський район, де я навчалась, у Теребовлянському училищі культури, я також хочу їм подякувати. У містечку Теребовля в листопаді 2013 року, коли ще не було Майдану, я встигла зробити сольний концерт.

А потім змушена була почекати, бо то не був час для веселощів. Майдан на мене дуже сильно вплинув, я не могла бути байдужою, написала на тему Майдану і „Небесної сотні” багато вірші, тобто я не сиділа даремно. Виступала на майдані в Тернополі, як тільки почалась революція, хотілось підтримати людей, бо вони були дуже праві.

Кожна творча людина – носій інформації про те, що зараз відбувається. Тобто якщо ми маємо спадщину від Шевченка, від Лесі Українки, від інших письменників, художників до сьогоднішніх днів, це відображення історії того часу. Завдання сьогодні артистів, художників і поетів, музикантів – відтворювати ці події і внести це в історію, звичайно, нагнітати себе не треба, але пам’ятати мусимо.

Я дуже вірю в краще майбутнє України, в нашу єдність. Ми такі всі дружні, талановиті, веселі, ми повинні мати хорошу і цілісну гарну Україну.

Мене притягнуло назад, бо Україна для мене понад усе. Я досі маю можливість проживати на всіх правах у США, мене туди запрошують, але я є українка насамперед.

Тут є ментальність, краса наша українська, я люблю нашу землю над усе, це просто якась магія, бо я навіть ту любов словами передати не можу. Часто говорять про негатив, а я бачу лише позитив.

Багато залежить від влади, але Україну маємо будувати кожен у собі, передавати любов іншим. Мають переважати духовні цінності.

Ніколи не бійтеся, випробовуйте себе у всіх можливостях і йдіть вперед. На все є воля Божа, якийсь час мені здавалося, що я це не зможу подолати, але я пісні не придумала просто так, чому в певний період я просто взяла і почала писати їх. Значить, на це була воля Божа і він надалі мені допоможе.

Я хочу побажати віри в краще майбутнє. Любіть один одного і показуйте цю любов, відкривайте себе побільше людям, завжди посміхайтесь, це приносить великий позитив комусь. Пам’ятайте, що все залежить тільки від вас.

Джерело


Вибір редакції
Більше відео
Коментарі