Львів'янка в Італії: "Моя дитина молиться українською і знає гімн"

31/07/2014

За 15 років перебування в Італії львів’янка Любов Ступко пройшла шлях від хатньої працівниці до успішної підприємниці. За цей час вона легалізувала свій український диплом, закінчила курси "міжнародних медіаторів", працює судовим експертом-графологом та перекладачем в Трибуналі міста Веллетрі, а також перекладачем у лікарнях. У 2012 році відкрила власний бізнес в Римі.

До приїзду в Італію Любов працювала вихователем дитячого садка десять років, заочно закінчивши Тернопільський педагогічний університет, але потрапила під скорочення. Через неможливість знайти роботу та економічні труднощі приїхала на заробітки в Італію. Свої перші роки згадує як дуже складні: почала з праці нянькою в італійських сім’ях, доглядала за хворими в лікарнях.

"Найскладніше були перші два роки, поки не вивчила мову. В чужій сім’ї, де інші правила, звички і норми, дуже важко: просто не знаєш, куди себе подіти. Після двох років "солдатської служби" вирішила, що час вкладати в себе, і що треба досягати більшого. Мені було близько 30 років, тому йти в університет на перший курс було трохи запізно. Вирішила легалізувати свій диплом (на це пішло майже два роки і чимало грошей) та шукати роботу для душі. Навчалася на курсах", - розповідає Люба.

Українка створила сім’ю та народила донечку. Та, на жаль, сімейне щастя тривало недовго: з чоловіком розійшлася. Але, не зважаючи на розчарування та всі труднощі, які лягли на жіночі самотні плечі, вона продовжувала вірити і йшла до мети. З новим мовним сертифікатом почала працювати перекладачем в одній з інженерних компаній, влаштувалася в судову інстанцію перекладачем та графологом, почала перекладати в лікарнях під час лікування пацієнтів з України, Росії, Білорусі.

"У 2010 році випадково в Інтернеті натрапила на оголошення про конкурс на кращі ідеї для відкриття підприємницької діяльності серед безробітних італійців за 45 років та іноземців будь-якого віку. На цей час я перебувала на обліку по безробіттю в центрі зайнятості. Подала свій проект про туристичний бізнес - перевезення людей з особливими потребами та людей похилого віку. Із сотні проектів, які Євросоюз вибрав для фінансової підтримки, мій був 98-им. А це вже була велика перемога, бо означало, що моє життя буде кращим. Хоча вкладати довелося свої позичені гроші, а повернула їх (20 тисяч з 30) через 3 роки, коли вже і не сподівалася, що зможу розрахуватися із боргами".

На даний час жінка проживає у містечку Маріно поблизу Риму. Співпрацює із мерією міста та на контрактній основі займається перевезенням людей з особливими потребами і дітей з обмеженими можливостями до школи та на лікування, а у літній період організовує туристичні поїздки.

Любов Ступко переконана, що труднощі у чужій країні роблять людину сильнішою, витривалішою, вчать наполегливо йти до мети, а не здаватися з першої поразки.

"На знання потрібно дивитися як на цінний багаж", – зазначає бізнес-леді. - "Що порадити іншим? Шукати ту працю, яка подобається, яка приносить користь іншим. Я отримую велике задоволення, коли перекладаю сім’ям дітей-пацієнтів, які на лікуванні, відчуваючи, що роблю маленький внесок в їх одужання".

Любов каже, що вона ніколи не мала відчуття, що вже так багато часу минуло, відколи довелося залишити Україну.

"Мені інколи здається, що я живу в Україні, тільки моя хата знаходиться десь на околиці. Дивлюсь щодня українські новини, навіть більше переймаюся ними, ніж деякі родичі в Україні. Активно підтримую українську діаспору: святкуємо всі українські свята, мітингуємо проти російської агресії, допомагаємо українській армії грошима, продуктами, речами, медикаментами. Дитина моя ходить до української школи, знає гімн, молиться українською. Ні, я не покинула України, вона в мені".

Джерело


Вибір редакції
Більше відео
Коментарі